ЗАМКОВА ГОРА У КИЄВІ(Історична довідка) © С.І. Климовський

Замкова гора знаходиться у Подільському районі Києва і являє собою останець, який утворився у четвертичний період. Висота над рівнем Дніпра понад 80 м, над рівнем Подолу – близько 50 м. Площа гори за верхнім обрізом сягає 2 га. У давньоруський час, на думку М.Ю. Брайчевського, Г.М. Шовкопляс та інших дослідників, гора могла мати назву Хоревиці. З XVI ст. гора відома під назвою Замкової. Звичайно походження цієї назви пов’язують із зведенням тут дерев’яного замку литовськими князям Володимиром Ольгердовичем або Вітовтом після входження Києва до складу Великого князівства Литовського у 1362/63 рр. Проте не виключено, що до них укріплення на колишній Хоревиці звели самі кияни незабаром після розорення Києва у 1240 р. ханом Батиєм, замість зруйнованої фортеці на Старокиївській горі. Відтоді, очевидно, нова назва Замкова гора витіснила більш давнішу Хоревицю. З 1646 р. Замкову гору все частіше починають називати Киселівкою, від прізвища останнього польського воєводи Києва – Адама Киселя. Він у 1646 р. став каштелянином київського замку, звів тут розкішний двоповерховий будинок, а з 1648 р. був призначений київським воєводою. На відміну від своїх попередників він, незважаючи на скрутні обставини Визвольної війни, намагався мешкати у Києві, що, вірогідно, і спричинило до виникнення нової назви гори. У 1840 р. гору було передано під кладовище Фролівського жіночого монастиря, внаслідок чого у побут почала входити нова назва гори – Фролівська. Перші слід заселення Замкової гори датуються ІІІ тис. до н. ери і пов’язані з племенами трипільської культури. Під час розкопок тут також зустрічалися окремі матеріали археологічних культур доби міді-бронзи – тшинецької та багатоваликової кераміки, але незначна кількість знахідок не дозволяє зробити певні висновки щодо існування тут стаціонарного поселення та його розмірів. У ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е. на горі існувало поселення зарубинецької культури. З другої половини І тисячоліття і до XVII ст. включно територія гори була постійно зайнята забудовою. Загальна потужність культурних нашарувань по різних ділянках коливається від 1 до 2,5 м. На горі у різний час було знайдено також предмети античного імпорту: керамічний світильник, ідентичний тим, що виготовлялися в Ольвії у IV – III ст. до н. е., мідна римська монета часів республіки – ас, карбований у 200 р. до н. е. Спурієм Афраниієм та двічі, у 1940 і 1999 рр., двоствольні ручки античних амфор, які датуються рубежем нашої ери. У VIII – ІХ ст. тут знаходилося поселення, яке можна пов’язати з Хоривом, одним з літописних засновників Києва. У давньоруський час гора була ремісничим (посадським) районом Києва, про що свідчать відкриті тут майстерні з обробки кістки та виготовлення ювелірних виробів. Про масштаби ювелірного виробництва свідчать знахідки 40 ливарних формочок для виготовлення різноманітних прикрас, починаючи від найпростіших гудзиків і закінчуючи колтами. За кількістю знайдених ливарних формочок Замкова гора посідає перше місце серед інших ремісничих районів міст Східної Європи ХІ – ХІІІ ст. Тут також мала існувати й каменерізна майстерня, де виготовлялися ці формочки. Численні знахідки кераміки XIV – XV ст. доводять, що після Батиєвої навали гора була досить щільно заселена і могла бути одним з основних районів міста. Після захоплення Києва литовцями київський замок став резиденцією удільного київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394) та його сина Семена (1440-1455) й онука Олелька (1455-1470). За Володимира Ольгердовича у замку знаходився монетний двір, де карбувалася перша власно українська монета. Після ліквідації у 1471 р. Київського князівства замок став офіційною резиденцією київських воєвод. Тут розміщувалася воєводська канцелярія і відбувалися засідання київського гродського суду. Серед київських воєвод були такі видатні особистості як: Костянтин-Василій Острозький (1559-1608), Станіслав Жолкевський (1608-20), Адам Кисіль (1649-53). Замок двічі, у 1416 і 1482 рр., брали в облогу кримські татари, але здобути змогли тільки у 1482 р. Під час останньої облоги в полон був захоплений і київський воєвода Іван Ходкевич з дружиною. У 1592 і 1596 рр. ним оволодівали козаки під час повстань під керівництвом Криштофа Косинського та Северина Наливайка. На лобному місці, розташованому на гірці Клинець, яка є частиною Замкової гори, 30 серпня 1481 р. були страчені керівники “змови князів” Михайло Олелькович та Іван Гольшанський, котрі готували державний заколот проти великого князя литовського Казимира IV. У 1630 р. польським коронним гетьманом Станіславом Кінецьпольським тут були посаджені на палю київський полковник Кизима з сином за участь у козацькому повстанні під керівництвом Гуні та Остряниці. У різний час замок відвідували іноземні посли та мандрівників. Так, у 1474 р. київський воєвода Мартін Гаштольд приймав тут венеціанського посла Антонио Контаріні, а у 1475 р. – Симона, митрополита Кафи. Близько 1399 р. великий князь Вітовт міг зустрічатися у замку з ханом Тохтамишем. Київський замок проіснував з кінця XIV ст. до середини XVII ст. Його укріплення складалися з городень, розташованих за периметром гори. Городні являли прямокутний дерев’яний зруб і виконували не тільки функцію оборонної стіни, але й використовувалися для зберігання військових припасів, майна і документів киян та як житлові приміщення. У 1570 р. в них навіть тримали в’язнів. Кількість городень не була сталою. У 1552 р. їх нараховувалося 133, а у 1570 р. – 177. Максимальна довжина городні у 1552 р. становила близько 8 м, але були й городі довжиною 4 м. Замок мав двоє воріт. Головні – Воєводські (північні) з боку сучасного Житнього ринку і Драбські на південному краю гори. Біля останніх починався Кривий міст, який з’єднував гору з її меншою частиною, Клинецем. З боку Фролівського монастиря додатково існувала хвіртка “замкнена і в день, і в ночі”. На башті Воєводської брами з середини XVI ст. знаходився єдиний на той час у місті годинник. Загалом у 1552 р. в замку налічувалося 15 сторожових трьохярусних башт, у 1570 р. – 9. Після пожежі на початку XVII ст. соснові городні були замінені на дубовий частокіл і на 1619 р. тут існувало тільки три башти – дві надбрамні та одна башта-донжон всередині самого замку. У різний час в замку діяло від 1 до 4 колодязів. Глибина колодязів сягала 60 м. У 1552 р. тут налічувалося три православні і одна католицька церкви, але на середину XVII ст. з православних залишилася тільки одна – Покрови Пресвятої Богородиці. У XVI ст. в замку діяло дві корчми. Забудова замку звичайно складалася з близько 20 жител, адміністративних і складських споруд. Усі будівлі замку були дерев’яні. У XIV – першій половині XVІ ст.ст. замок був найбільш могутньою фортецею Подніпров’я і київські посли у своєму листі до польського короля Сигізмунда І Старого називали його “воротами до всього Вашого панства”. Проте, з середини XVI ст. у зв’язку з поширенням артилерії укріплення замку стали дуже вразливими і навіть спроба видатного польського полководця Станіслава Жолкевського підсилити обороноздатність замку за рахунок зриття гори Уздихальниці не могла кардинально змінити ситуацію. У 1649 р. замок разом з закріпленими за ним земельними володіннями на Оболоні був зданий А. Киселем в оренду київському магістрату. В тому ж році у замку відбулися й переговори між Богданом Хмельницьким та Киселем з приводу розмежування повноважень між гетьманською та воєводською адміністрацією у Києві згідно Зборівського договору. Московські воєводи, яки прибули до Києва у січні 1654 р., оглянувши замок прийшли до висновку, що його місцеположення та стан укріплень вже не задовольняють вимогам до військових фортифікаційних споруд і відмовилися від подальшого підтримання укріплень замку. Нова фортеця була споруджена ними на Старокиївській горі. В останнє укріплення замку питався використати козацький полковник Данила Виговський у 1658 р., коли намагався вибити з Києва московський гарнізон. Після цього укріплення замку були поступово розібрані і гора залишалася вільною від забудови. У 1840 р. її передано під цвинтар Фролівському монастирю, який перетворив її на престижне міське кладовище, з надання місць на котрому він отримував чималий прибуток. У 1857 р. на ньому споруджено Троїцьку церкву, розібрану у 1930-ті роки після ліквідації у 1918 р. монастиря та закриття кладовища. Наприкінці 1940-их років на горі розмістилася невеличка військова частина, яка обслуговувала зведену тут радіостанцію. Тоді ж військові провели на гору комунікації. На початку 1990-тих років радіостанцію було демонтовано, а будівлі військової частини розібрали на цеглу. Археологічні дослідження гори розпочали у 1870-ті роки О.І. Ставровський та М.Ф. Біляшівський. У 1897 і 1905 рр. їх продовжив В.В. Хвойка. Розкопки продемонстрували свою перспективність, але через відсутність польової документації значна частина отриманої тоді інформації безповоротно втрачена. Розкопки поновлено у 1932 р. С. С. Магурою, у 1939 р. їх проводив І.В. Бондарь, у 1940 р. – В.Є. Козловська. У повоєнний час дослідження здійснювали: В.А. Богусевич (1948 р.), В.О. Харламов (1977 р.) та С.І. Климовський (1999 р.). Усі розкопки велися невеликими площами 50-150 кв. м і переважно на північному краю гори. (Про розміри розкопів ХІХ ст. даних не має, але вони були не більші). Загальна розкопана площа не перевищує 3 - 5 % території гори. У травні 2005 р. директором Музею “Замкова гора” С. Климовським тут розпочато нові стаціонарні розкопки з метою всебічного вивчення гори та музеєфікації відкритих об’єктів.